12 фільмів, заснованих на реальних подіях, які приховали важливі деталі. Скільки б ми не говорили про те, що життя куди винахідливіше за будь-який вигаданий письменником сюжет, це лише метафора — насправді навіть найзахопливіші реальні події потребують обробки перед тим, як потраплять на великий екран або в серіал.
І річ не лише в авторському баченні чи в тому, що певні деталі втратили своє значення — часом на «шліфування» доводиться йти через претензії родичів або спадкоємців, аби не ламати струнку структуру сценарію. Іноді ж вирізати деякі «незручні» сцени доводиться, щоб не виставляти героя в непривабливому світлі, особливо якщо біографічний фільм має намір вихваляти свого героя. Із подібними «цензурними» рішеннями доводиться миритися, адже їх ухвалено не просто так, однак це не заважає нам нагадати, що видаляють часом доволі значущі події, які в іншому світлі показують усю історію, і ми знайшли одразу кілька подібних прикладів.
Джон Ф. Кеннеді. Постріли в Далласі (1991) / JFK
Олівер Стоун після виходу на екрани фільму, що реконструює розслідування прокурором Джимом Гаррісоном убивства президента Кеннеді, зазнав обструкції з найрізноманітніших боків — і цілком заслужено: так зухвало маніпулювати фактами не ризикують навіть затяті пропагандисти. Ми не станемо заглиблюватися в усі неточності, яких припущено в стрічці, їх розглядають у працях значно серйозніших і об’ємніших, і не станемо наводити контраргументи, що розбивають теорію Стоуна та Гаррісона вщент, а відзначимо лише той факт, якого режисер у картині делікатно торкнувся лише краєчком у фіналі. «Постріли в Далласі» закінчуються оголошенням виправдувального вироку підозрюваному в змові з метою вбивства Клею Шоу, але Стоун подає це як помилку правосуддя: мовляв, очевидному обвинуваченню ледве-ледве забракло доказів. Насправді ж обвинувачення Гаррісона розсипалося як картковий будиночок, а присяжним не знадобилося й години, щоб виправдати Шоу. Ба більше, роки по тому Гаррісону судом було заборонено поширювати недостовірні відомості про свого підозрюваного, чого Стоун у своєму фільмі, звісно, не розповів.
Список Шиндлера (1993) / Schindler’s List
Дивлячись на те, яким у воєнній драмі «Список Шиндлера» Рейф Файнс зобразив нациста Амона Гета, складно уявити, що людина може бути ще жорстокішою, черствішою й безсердечнішою. У фільмі Гет постає справжнім чудовиськом, залізним кулаком керує концтабором, убиває в’язнів без найменших роздумів, стріляє з балкона свого будинку по невинних людях і до смерті забиває хлопчиська. Жах у тому, що в реальності ця людина була ще гіршою — звучить немислимо, але навіть для нацистів його поведінка була неприйнятною: Гет цькував в’язнів собаками, катував і власноруч убив п’ять сотень євреїв, за що 1944 року був усунений від командування концтабором у Плашові. Стівен Спілберг чомусь не став згадувати цей факт, попри те що екранний Гет у фільмі став утіленням усіх жахів війни та Голокосту й лиходієм немислимого масштабу, репутації якого вже ніщо б не зашкодило.
Титанік (1997) / Titanic
Реальна історія «Титаніка» добре відома кожному, хто хоч раз у житті цікавився найграндіознішою морською катастрофою, та й деталі події добре вивчені: команда справді увірувала в непотоплюваність, вахтові прогавили айсберг, шлюпок було недостатньо, а заклепки не витримали навантажень. Але одну важливу деталь чомусь замовчують багато фільмів, що відтворюють події фатальної ночі квітня 1915 року, зокрема й картина Джеймса Кемерона: це згубна недбалість капітана «Каліфорніена», корабля, який найближче перебував до «Титаніка», що тонув. «Каліфорніен» проходив так близько, що на ньому не могли не бачити запущених ракет чи не чути пострілів, не кажучи вже про сигнали SOS в радіоефірі, однак капітан Стенлі Лорд зволікав із реакцією на благання про допомогу. Важко сказати, скількох жертв можна було б уникнути, будь «Каліфорніен» спритнішим, але вина його капітана очевидна, хоча в кіно цього й не показують.
Мулан (1998) / Mulan
Коли в Голлівуді беруться показувати у своїх картинах традиції, звичаї чи історію інших країн, то тут хоч стій, хоч падай — перекрутять усе; досить згадати мультфільм «Анастасія», де Росію показано в найбільш лубкових тонах, смішних не тільки для нас, а й для самих американців. Трохи краще справи в аніматорів Disney, але й вони іноді забрідають у нетрі, де легко наламати дров, як, наприклад, у мультфільмі «Мулан», що розповідає про китайську жінку-воїна. Пошуки ляпів в одязі, деталях побуту й мові залишимо самим китайцям, а тут відзначимо лише найкричущішу фальсифікацію: у Китаї не було утисків жінок, а щоб служити в армії, їм зовсім не потрібно було вдягатися в чоловічі сукні. Ба більше, реальна Хау Мулань, оповіді про яку лягли в основу сценарію мультфільму, стала великим воєначальником, отримала високу державну посаду й заслужила повагу імператора. Гадаєте, весь цей час вона продовжувала носити чоловічий костюм і накладні вуса?
Упіймай мене, якщо зможеш (2002) / Catch Me If You Can
Головному герою біографічної трагікомедії Стівена Спілберга «Упіймай мене, якщо зможеш» Френку Абігнейлу постійно вдавалося вислизати з-під носа у співробітників ФБР, адже він мислив набагато гнучкіше й мав вроджену зухвалість, що стирала будь-які перепони. Зрештою Френка схопили й відправили до в’язниці, на цьому фільм закінчується, але не закінчуються пригоди героя — йому вдався ще один зухвалий втеча з тюрми, який чомусь у фільмі не отримав жодної згадки. Абігнейл, скориставшись ротозійством маршалів, що його супроводжували, і довірливістю начальства в’язниці, куди його ув’язнили, примудрився викрасти й підробити документи, видавши себе за «агента ФБР під прикриттям», який перебуває у в’язниці на таємному завданні. Цим він спочатку вибив привілейовані умови, потім зустрічі зі спільниками, а далі через начальника тюрми домовився про зустріч із нібито іншим агентом за межами місця ув’язнення, з якої благополучно зник із новими підробленими документами. Схоже, Спілберг не став включати це у свій фільм, бо це остаточно осоромило б ФБР, яке й без того нахлебталося з Абігнейлом лиха по самі вінця.
Незнайомці (2008) / The Strangers
Горор «Незнайомці» вступними титрами попереджає, що реальні події авторів лише надихнули, але не стали повноцінною основою, однак неофіційний зв’язок сюжету з кривавою різаниною Чарльза Менсона та нерозкритим масовим убивством у Кедді цілком очевидний, хоч і не підтверджений. Хай там як, сьогодні ми говоримо не про деталі злочинів у фільмі та в реальності, торкнемося лише мотивів убивць. Винних у трагедії «Котеджу 28» так і не було виявлено, тож про їхні спонукання можна лише здогадуватися, а от про прагнення Менсона все відомо досконально, а тому не дивно, що творці «Незнайомців» від них відхрещуються. Лиходії з фільму заявляють, що жертви винні лише тим, що опинилися вдома, а от Менсон своїми вбивствами планував розв’язати расову війну, зіштовхнувши білих і чорношкірих американців. Таке в кіно ні сьогодні, ні 10 років тому показувати не рекомендувалося.
Гонка (2013) / Rush
Спортивні фільми зазвичай доволі вільно ставляться до фактів: як кажуть самі спортсмени, рахунок на табло завжди важливіший за те, якими шляхами було досягнуто результату, але у випадку з драмою «Гонка» Рона Говарда можна говорити про досить достовірну історичну картину. Звісно, не обійшлося і без деяких перегинів — суперництво Ханта й Лауди було аж ніяк не таким жорстким, бійка героя Кріса Гемсворта з репортером була повністю вигаданою, але все це дрібниці порівняно з тим, як автори обійшлися з дружиною Нікі Лауди Марлен Кнаус. У картині ця мужня жінка показана наляканою дівчинкою, яка не витримує вигляду понівеченого обличчя чоловіка і ледь не тікає від нього. У реальності все було навпаки: саме Марлен стала головною підтримкою для Лауди в період його відновлення, вона старанно приводила чоловіка «до ладу» перед кожним виходом під камери й була поруч аж до 1991 року, народивши Лауді двох синів. З огляду на те, скільки уваги Говард приділяв особистому життю своїх героїв, навіть дивно, що він викинув із сюжету цей факт.
Врятувати містера Бенкса (2013) / Saving Mr. Banks
Студія Disney знімає фільм про Волта Діснея — від цього поєднання за три версти тхне корпоративними інтересами, тож на якусь правдивість у зображенні подій у картині «Врятувати містера Бенкса» годі й сподіватися. Ні, ми не станемо стверджувати, що зустрічі Діснея з Памелою Ліндою Треверс не було або що вона не чинила на творців фільму «Мері Поппінс» жодного тиску — усе це було. Але не обійшлося й без цілком зрозумілих згладжувань гострих кутів, на які студії довелося піти на догоду вимогам часу та сучасному суспільству: Том Генкс у кадрі, наприклад, курить значно рідше й менше, ніж реальний Дісней, саме тому, що негоже сьогоднішньому глядачеві демонструвати вади людини, яка побудувала дитячу анімаційну індустрію. Та ще цікавіший факт узагалі лишився за кадром — нам не показали кульмінацію конфлікту Волта Діснея й Памели Треверс: письменниця заявила своє невдоволення складним фільмом тоді, коли вносити якісь правки було вже запізно, однак анімаційні вставки відредагувати можна завжди, але тут уже в позу став сам власник студії. Цинічно заявивши письменниці, що «поїзд уже пішов», Дісней заборонив переробляти у фільмі анімацію, наплювавши на домовленості з Треверс. Некрасиво вийшло, тож у кіно цього немає.
Вовк з Волл-стріт (2013) / The Wolf of Wall Street
Біографічний фільм Мартіна Скорсезе «Вовк з Волл-стріт», заснований на мемуарах колишнього брокера Джордана Белфорта, шокує від першого кадру до останнього. Картина ставить позамежні рекорди за кількістю вживаних у кадрі наркотиків, вимовлених лайливих слів, відвертих сцен, епізодів із побиттям і приниженням жінок та багато чого іншого. Але наймоторошніше тут те, що, за словами самого Белфорта, Скорсезе анітрохи не збрехав — усе так і було. Навіть гірше: реальний Джордан Белфорт стверджує, що від певних епізодів зі свого життя навіть бувалий режисер вирішив позбутися. То що ж це за епізоди, які виявилися настільки страшними, що лишилися за межами оповіді? Про це, на жаль, замовчує навіть сам Белфорт, лише натякаючи на те, що наркотики займали в його житті місце ще більше, ніж це показано в картині. Схоже, розкривати цю цікаву таємницю колишній брокер просто боїться, аби знову не опинитися за ґратами.
Далласький клуб покупців (2013) / Dallas Buyers Club
Драма Жана-Марка Валле «Далласький клуб покупців» розповідає драматичну історію боротьби за життя електрика Рона Вудруфа, який заразився СНІДом від повії. Але куди цікавіші не подробиці пошуків Роном ліків, а те, як цей запеклий пияк, расист і гомофоб під впливом недуги та ставлення до нього суспільства змінюється й перетворюється на людину, що відважно бореться за право товаришів по нещастю отримувати необхідні їм ліки, навіть якщо ті не схвалені американським МОЗ. Гарний сюжетний хід, на жаль, такий, що має з реальністю мало спільного, насамперед тому, що Рон, за свідченнями дружини Вудруфа, його лікаря та кількох друзів, і сам був бісексуалом. Вочевидь, це не вкладалося в картину світу Валле, і про сексуальну орієнтацію героя режисер вирішив промовчати, адже, погодьтеся, історія постає в такому разі в зовсім іншому світлі. Можливо, про це колись знімуть інше кіно.
З міркувань совісті (2016) / Hacksaw Ridge
Історія капрала Десмонда Досса, показана Мелом Гібсоном у воєнній драмі «З міркувань совісті», надто неймовірна, щоб бути правдою, але ви, можливо, будете вражені ще більше, коли дізнаєтеся, що режисер залишив за кадром вельми значущі деталі подвигу Досса, повірити в які й поготів неможливо. Солдат, який відмовився від використання зброї, не просто врятував 75 своїх поранених однополчан із хребта, який японці обстрілювали з особливою жорстокістю, він і сам був чотири рази поранений, а лікарі витягли з тіла Досса 17 уламків. Та й це не могло похитнути рішучості героя: постраждалого від осколкової гранати Десмонда під прикриттям танків з поля бою несли на ношах, коли Досс помітив ще одного пораненого товариша. Капрал покинув ноші й обробив пораненому рани, після чого того також змогли винести з поля бою. Саме в момент перев’язки бійця Досс отримав кулю японського снайпера, що роздробила йому ліву руку. Десмонд зробив собі шину з приклада гвинтівки й проповз із нею до своїх 270 метрів під вогнем ворога. Навіть Гібсон вважав це неймовірним і не став додавати в картину.
Битва статей (2017) / Battle of the Sexes
До «Битви статей» режисерів Джонатана Дейтона та Валері Феріс у критиків було чимало претензій: тогочасний сексизм у ньому показано геть неправдоподібно, матч, який насправді проходив без особливого напруження, показано ледь не Поєдинком Століття, та й однозначно надавати перемозі Біллі Джин Кінг визначального значення в зміні ставлення до жіночого тенісу було б неправильно. Водночас за кадром лишилася вельми цікава деталь, яка могла зробити картину в рази цікавішою. Уся річ у причинах, через які Боббі Ріггс програв показаний у фільмі поєдинок: в інтерв’ю тенісист говорив про недооцінку суперниці, а в кіно демонструються шапкозакидницькі настрої й небажання тренуватися. Але існує й інша версія: син Ріггса деякий час по тому зізнався, що в його батька перед матчем були вельми серйозні картярські борги, вибивати які до Боббі приїжджали представники мафіозних структур. Не виключено, що Ріггс програв навмисно, зробивши у букмекерів ставку проти себе й тим самим добре на поразці заробивши. На жаль, доказів цьому немає, тож у фільмі від такого повороту сюжету вирішили відійти.
Джерело: fishki.net
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook:
