Прекрасний вірш!
Та мені вже не важливо, що не мій.
Ти головне скажи, ну як ти там?
Чиї руки ти зігріваєш узимку?
Про кого ти згадуєш зранку?
Усе так само п’єш, мабуть, міцний чай
З шипшиною в кольоровій потертій кружці.
Когось обіймаєш, шепочеш «Зай»,
І не збиваєш перед сном свою подушку.
Мабуть, досі живеш один,
Та є кому сказати «Люблю», «Сумую»,
А я ж, знаєш, і досі чоловіків
І на крок до себе не підпускаю.
А я все вірю, що ще прийде
Весна, в якій ти до мене повернешся.
І що розтане в серці крига болю,
Коли ти мені при зустрічі усміхнешся.
А я все вірю, що настане день
І знову я спитаю: «Ну як справи?».
А ти відповіси, не зважаючи на лінь:
«Я так сумував. Мені погано без тебе».
Так, може, я наївна, ну й нехай —
Мені ці думки вижити допомагають.
Ті, хто не розлюбив, від сили своїх почуттів
Ще за життя тихо помирають.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook:
